-
1 end
1. n1) кінець; край; закінчення; остання (заключна) частина; завершення2) смерть, кончина; припинення існування3) залишок; уламок; обривок; обрізок4) торець5) текст. кордна нитка6) днище7) спорт. половина поля (майданчика); фініш8) амер. аспект, бік, сторона9) частина; відділa selling end — торговельний відділ; комерційний відділ підприємства
10) мета, намірto gain one's end — досягти мети, домогтися свого
11) результат, наслідокhappy end — щасливий кінець; щасливе завершення
end game — спорт. ендшпіль
end stress — лінгв. наголос на останньому складі
at the end — зрештою; врешті-решт
to the end of time — на віки вічні, повік
on end — сторч; дибом; безперервно
to make both (two) ends meet — зводити кінці з кінцями
to put an end to — покласти край, припинити
2. v1) кінчати; закінчувати2) припинятиto end one's life — покінчити з собою; заподіяти собі смерть
3) закінчуватися, завершуватисяto end in a draw (in a tie) — спорт. закінчитися внічию
4) померти5) закінчити, завершити6) убити, добитиend off, end up — закінчуватися, припинятися
all's well that ends well — присл. усе добре, що добрий кінець має
* * *I [end] nI l. кінець, закінчення1) кінець; остання, заключна частина; завершення2) смерть, кончина, кінець; припинення існування ІІ.3) кінець, крайend up — сторч; кінець, сторона; aмep. аспект, сторона; aмep. частина, відділення, відділ
4) залишок, уламок, обривок, обрізокrope's end — мop. ліньок, кінець ( троса)
5) aмep. (of) верх, вершина ( чого-небудь); неперевершена досконалість6) торець7) cпeц. комель; pl ендси, дилени ( пиломатеріали)8) тeкcт. одиночна або кордна нитка9) днище10) cпopт. половина поля, майданчика11) cпopт. крайній ( у футболі) ІІІ мета ціль; наміри, видиII [end] v1) (часто end off, end up) кінчати; закінчувати, завершувати; кінчатися, закінчуватися, завершуватися2) припиняти; покінчити3) померти4) icт. убити, порішити -
2 quietus
n1) кінець; смерть2) щось заспокійливе (гнітюче)3) звільнення із служби4) квитанція; розписка про сплату (боргу)5) розм. останній удар* * *n1) смерть, кінець; вирішальний доказ, аргумент2) квитанція; розписка про сплату ( боргу)3) що-небудь заспокійливе або пригнічуюче4) арх. звільнення зі служби, відставка -
3 suicide
1. n1) самогубствоto commit suicide — учинити самогубство; покінчити з собою
2) самогубець, самовбивця3) провал планів (крах надій) з власної виниeconomic (political) suicide — економічний (політичний) крах
suicide club — військ., розм. команда смертників
suicide pilot — військ. льотчик-смертник
suicide run — військ., розм. виліт на небезпечне завдання
suicide stand — військ. безнадійний опір
2. vучинити самогубство, покінчити з собою, заподіяти собі смерть (тж to suicide oneself)* * *I ['s(j)uːisaid] n1) самогубство; юp. суїцид2) самогубець3) провал планів, крах надій з власної виниII ['s(j)uːisaid] vвчинити самогубство, покінчити з собою ( to suicide oneself) -
4 suicide
['suːɪsaɪd] 1. n1) самогу́бство2) самогу́бець3) прова́л пла́нів (крах наді́й) з вла́сної вини́2. v амер.to commit suicide — покінчи́ти з собо́ю
заподі́яти собі́ смерть, покінчи́ти з собо́ю
См. также в других словарях:
заподіювати — юю, юєш, недок., заподі/яти, і/ю, і/єш, док., перех. Завдавати чогось, робити кому небудь щось неприємне, тяжке, болюче. || Викликати щось, спричинятися до чого небудь (зазвичай неприємного). •• Заподі/яти собі/ смерть кінчити життя самогубством … Український тлумачний словник
удавитися — I (вдави/тися), удавлю/ся, уда/вишся; мн. уда/вляться; док. 1) Забити собі горло великим шматком їжі; подавитися. || Задихнутися (від диму). 2) розм. Заподіяти собі смерть, повісившись. || наказ. сп., вульг. Уживається як лайливе побажання. II… … Український тлумачний словник
повіситися — і/шуся, і/сишся, док. 1) Позбавити себе життя, заподіяти собі смерть через повішення. 2) рідко. Зайняти висяче положення … Український тлумачний словник
удушитися — (вдуши/тися), ушу/ся, у/шишся, док. 1) Заподіяти собі смерть, здавивши горло, насильно припинивши дихання; задушитися. 2) Задихнутися, вмерти від нестачі повітря, отруїтися димом, газом і т. ін … Український тлумачний словник
накладати — а/ю, а/єш, недок., накла/сти, аду/, аде/ш, док. 1) перех. Покривати зверху чим небудь; класти що небудь зверху. || розм. Те саме, що надівати. || Прикладати що небудь до чогось під час порівняння, вимірювання і т. ін. || Ставити, установлювати… … Український тлумачний словник